Година пам'яті «А думалось, що атом той слухняний…»Година пам'яті «А думалось, що атом той слухняний…» Слайд 1.
Мета: поглибити знання учнів про аварію на Чорнобильській АЕС, негативний вплив аварії на стан навколишнього середовища та здоров'я населення; виховувати особисту стурбованість кожного за все, що відбувається навколо; вчити сприймати чужу біду, чужий біль як власні; сприяти розширенню екологічного кругозору. Слайд 2. Хай стане мир міцнішим у стократ, Хай над землею чисте небо буде. Чорнобиль – попередження, набат. Його уроків людство не забуде.
Читець. Через тисячу зим, через тисячу літ Я до тебе вернусь, мій знекровлений краю. Як осінній листок, припаду до землі, Як підстрелена лань, на весь світ заволаю. Від'ячить, відкричить, болем туга зійде, І охрипне душа у глухім безголоссі. І устане, мов сфінкс, мій печальний Едем, І зійде благодать на уранові роси. Чорнобильський вітер по душах мете, Чорнобильський пил на роки опадає. Годинник життя безупинно іде… Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам'ятає. Слайд 3. І. Чорнобиль… Це назва невеличкого українського міста, розташованого поблизу злиття двох річок: сивочолого Дніпра та тихоплинної Прип'яті. Чудовими краєвидами, щедрими врожайними садами, прекрасними місцями відпочинку, багатими річками та лісами славилася чорнобильська земля. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній АЕС, будівництво якої було розпочато у 1971 році. ІІ. Чорнобильська АЕС розташована у густонаселеному районі північної частини Київської області. Неподалік знаходяться обласні центри Чернігів та Житомир, а також столиця України місто Київ. І. Але в історію людства Чорнобиль назавжди увійде як місто, що дало назву одній із найбільших техногенних катастроф. Слайд 4. ІІ. У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о першій годині 23 хвилини 40 секунд над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну пітьму несподівано розірвало велетенське полум'я. Атомна енергія, здавалося б, приручена і покірна, вийшла з-під людського контролю, вивергаючи з-під землі на поверхню своє некероване вогненне нутро, розкидаючи навколо незриму і невідчутну радіоактивну отруту, яка згубно діє на все живе. Слайд 5. І. З руїн реактора виривається стовп вогню, пари, уламки перекриттів, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп швидко, як фантастична ракета, піднімається в небо, освітлюючи корпуси АЕС разом з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті півтора кілометра. На вершині його утворюється світла куля, яка наче засмоктує в себе цей примарно-жовтий вогняний стовбур, всередині якого щось горить, рухається, згортається, випростовується. Він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка кривавого кольору. Ніч безвітряна, і стовп стоїть між небом і землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь. Слайд 6. ІІ. Мало хто знав про чорнобривого брата сивого полину, аж поки не стався цей страшний вибух. І тоді люди згадали, що у книзі книг Біблії говориться про полин і пов'язану з ним страшну катастрофу: «Засурмив Третій янгол, і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І стала вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тієї Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо згіркла вона». Так говориться в «Апокаліпсисі».
Вчитель. Відвага… Для пожежного це невід'ємна професійна риса, без якої ніяк не можна. Тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної служби виконували свою звичайну роботу. Смертоносне полум'я зловісної пожежі висвітлило кожного, хто там працював і жив. Виділило перших із перших. 28 чоловік двох караулів, ризикуючи життям, кинулися до реактора, щоб своїми грудьми зупинити трагедію. Сьогодні їх називають «шеренгою № 1». Ніхто із цієї шеренги не зупинився, не відступив перед лицем неймовірної небезпеки. Шість чоловік загинули майже відразу.
Читець. Лейтенанти – хлопці непохитні, Молоде, вогненне покоління. Ви, як пам'ять, у тривожнім світі, Роду незнищенного коріння… Лейтенанти – мужність і звитяга, Від землі ви набирали сили… Ще далеко десь до саркофага, Та вогонь життям ви зупинили. Першим важко. Ви ж були найперші. Із вогню та в полум'я шугали. Не до планів і не до звершень – Ви ж собою людство заступали. Слайд 7. ІІІ. Їх було шість… Перших… Лейтенант Володимир Павлович Правик, сержант Володимир Іванович Тишура, старший сержант Микола Іванович Титенок, сержант Микола Васильович Ващук, старший сержант Василь Іванович Ігнатенко, лейтенант Віктор Миколайович Кібенок. Шість життів, відданих за одну ніч. ІV. Першими, через 7 хвилин, по тривозі прибули до реактора пожежні ВЧП-2 з охорони АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. Вони першими ступили назустріч атомній біді. 23-х річний Правик обрав найбільш правильне рішення – направив свій загін на дах машинного залу площею 500 м². Адже в ньому знаходилися всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли перетворитися на бікфордів шнур. Годину і 20 хвилин знаходився пожежник в смертельних променях радіації. І цей термін обірвав його коротке життя. ІІІ. 1 год. 35 хв. З Прип'яті прибуло підкріплення - черговий караул ІІ пожежної частини на чолі з начальником караулу лейтенантом Віктором Кібенком. А вогонь все лютував. ІV. Необхідно було з'ясувати ситуацію. В розвідку пішли лейтенанти Правик і Кібенок. Побачивши мигаючи відблиски, біля яких здувався і тік бітум, Правик зрозумів: графіт. Радіоактивний, розпечений. Тут вже не потрібні були ніякі прибори, щоб виявити, якій радіації він піддається. Це ж зрозумів і Кібенок. ІІІ. А полум'я розповзалося покрівлею, жадібно поглинаючи метр за метром. Нестерпна спека примусила відкинути респіратори. Бітум плавився і тік, наповнюючи повітря задушливим перегаром. Начальник караулу лейтенант Володимир Правик по рації передав виклик № 3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Прип'яті. ІV. Коли о 1 год.45 хв. на місце аварії прибув начальник пожежної частини майор Телятников, побачена картина приголомшувала. Відкритий реактор, а зверху над його смертоносним радіаційним диханням на висоті приблизно в 70 м метушилися маленькі людські постаті. Вони рятували інших ціною власного життя. До п'ятої години ранку вогонь було ліквідовано. ІІІ. Згодом майор Телятников скаже: «Ніколи в житті у мене не було дороги важчої, ніж ця – завдовжки у хвилини. З неймовірним тріском палала величезна плотина покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Навкруги разом з вогнем – задушливий дим. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався в шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю». ІV. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. Вони знали, на що йдуть. Знали, який об'єкт відбивали у вогню. Вони виконали свій обов'язок до кінця. 28 пожежників двох караулів затулили собою не тільки станцію. Вони врятували Європу. Ціною їхнього життя врятовано людство. ІІІ. Вдивіться в ці обличчя. Усі вони молоді, вродливі, мужні. Вічна пам'ять їм і низький уклін від усього людства. Навічно заснули герої-пожежні на підмосковному Митинському цвинтарі під скромними плитами з червоними зірками. Вічна слава героям! Слайд 8. Вчитель. Хвилина мовчання, хвилина мовчання, Послухай і серцем почуєш в цей час: Як гомін струмка, як пташині ячання, Здаля голоси долітають до нас. Ця мить – не прощання, а вічне стрічання Із тими, кого вже не стрінемо ми. Коли наступає хвилина мовчання, У пам'яті нашій клекочуть громи. Хвилина мовчання.
Слайд 9. V. Подув легенький вітерець, і величезний стовп диму, пилу та кіптяви відірвався від реактора і посунув, сіючи смертоносну радіацію. У перші години після катастрофи радіоактивні речовини поширювалися у західному напрямі. 26-27 квітня – у північно-західному, а 29 квітня – у північно-східному. Вранці 30 квітня напрям вітру змінився, і почали забруднюватися райони, розміщені на південний схід від АЕС. VІ. Під час вибуху виділилося 10-12% радіонуклідів йоду, цезію і телурію, 3-6% тугоплавких радіонуклідів барію, стронцію, плутонію. Викид 50 млн. кюрі техногенних радіонуклідів, у тому числі – довгоживучих: цезію-137, стронцію-90, радію-226 – у повітря, водойми, на поверхню грунту призвів до радіаційного забруднення майже 20% території України. Це майже 50 тис. км території з населенням 2,5 млн. осіб. V. Вплив чорнобильської аварії відчувають і ще довго будуть відчувати жителі Землі. Поверхня планети зазнала забруднення радіонуклідами в 400 разів більшого, ніж після вибуху атомної бомби в Хіросімі. Підвищення рівня радіації було зареєстровано в Швеції, Фінляндії, Італії, Угорщині, Великобританії, Канаді, США та деяких інших країнах. Слайд 10. Вчитель. А ще чорнобильський ураган приніс із собою два страшних слова: евакуація, зона. Він вирвав більше 116 тисяч людей із обжитих ними місць, відірвавши від коренів, що єднали із рідною землею. Переселенців сердечно зустріли в інших регіонах, забезпечили всім необхідним, влаштували на роботу.
Читець. А в тім селі – ні голосу, ні звуку. І вікна випромінюють розпуку, І двері навхрест дошками забиті, І журавлі криничні сумовиті, І тихий сад біля старої школи, І дітям в ній не вчитися ніколи. Навколо пустка і печаль біблійна, Навколо смерть, незрима і повільна. Зело і квіти стронцій роз'їдає, І час пересипається пісками На полі, що шуміло колосками. Слайд 11. Вчитель. Тридцятикілометрова зона відчуження стала зоною мертвих міст і сіл, як вічний докір і вічне запитання. Сумне видовище: безлюдні села чорнобильського району, порожня Прип'ять, вулицями якої лише зрідка проїжджають патрульні машини. А вздовж доріг, що ведуть до Чорнобиля – притихлі поля, ліси. Слайд 12. Чорна мітка ХХ ст. – Чорнобиль – повернулася до людей зворотнім боком науково-технічної революції. Страшні цифри «чорної» чорнобильської статистики говорять самі за себе. Тільки вдумайтесь!
Діти.
10. Онкологічні захворювання серед дітей на Україні порівняно з 1986 року збільшилися майже втричі. Слайд 13. Вчитель. Доля нашої днини після Чорнобиля сумна і нелегка. Минають роки, а біль не вщухає. Чорнобильська рана не заживає. Тривога не полишає людей. Дзвони Чорнобиля б'ють на сполох. Тож давайте зробимо все, що залежить від нас, аби більше ніколи не падала на землю гірка зірка Полин.
Читець. Чорнобиль був і є, і завжди буде В серцях дитячих, мов набатний дзвін. Ані душа, ні розум не забуде, Що долю багатьом скалічив він. Та Бог дав нам життя – і треба жити, Щоб не музейним експонатом стати, А вирости людьми і так творити, Щоби нічим нікого не злякати.  13 January 2016 г.
 2229
 0
|
Інтернет-олімпіади  Посилання    
  Конкурси       |
|
