Національно-патріотичне виховання громадян України - стратегічне завдання реформування сучасної української освіти

1. Національна спрямованість освіти

         Національне виховання шкільної молоді на державному рівні визначено одним із стратегічних завдань реформування сучасної української освіти.   Доказом тому є закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Національна доктрина розвитку освіти», «Концепція виховання дітей та молоді в національній системі освіти». Вищезгадані документи ставлять перед українським суспільством завдання виховання в учня любові до рідної Батьківщини, формування якостей громадянина-патріота України. Важливим орієнтиром ЗНЗ у вихованні в молодого покоління почуття патріотизму є стратегічний рекомендаційний документ «Програма патріотичного виховання дітей та учнівської молоді». У ньому підкреслюється, що школа є могутнім фактором відродження нації, виховання у дитини почуття патріотизму, активної громадянської позиції.

         Зміст національно-патріотичного виховання учнів у сучасній школі включає в себе взаємопов'язану діяльність вчителів і учнів по розвитку сукупності моральних почуттів і рис поведінки (любов до Батьківщини, відданість їй, активна праця на благо Вітчизни, примноження трудових традицій, звичаїв рідної країни, прагнення зміцнення рідної держави, готовність її захищати).  Навчальний заклад має можливості відродити споконвічні якості українського національного характеру - доброту, милосердя, щедрість, працьовитість, природне відчуття краси й гармонії, доброзичливість.

         У ході навчально-виховного процесу діти ознайомлюються з історією українського народу, його багатовіковою боротьбою за свободу і незалежність,  багатющою культурою, традиціями, звичаями та обрядами, удосконалюють знання рідної мови, природи рідного краю, народних традицій і ремесел та ін.

         З огляду на це особливого значення набуває виховання в підростаючого покоління національної самосвідомості, яка передбачає усвідомлення молоддю своєї етнічної спільності, національних цінностей, відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню власної національної гідності, внутрішньої свободи, гордості за свою землю.

2.Теоретичне підґрунтя національно-патріотичного виховання

         За цих умов педагоги усвідомлюють, що проблему стимулювання розвитку національної свідомості учнів слід розв'язувати на ґрунтовній теоретичній базі. Така база створювалась протягом тривалого часу. Зокрема, питання українського національного менталітету розглядали М. Грушевський, М. Максимович, О. Потебня, Г. Сковорода, П. Чубинський, П. Юркевич. На особливостях розвитку національної свідомості та самосвідомості учнів акцентували увагу такі вітчизняні педагоги як Г. Ващенко, О. Дорошкевич, О. Духнович, П. Куліш, С. Русова, К. Ушинський. Важко переоцінити науковий доробок у сфері розвитку теорії формування національної свідомості громадян України таких вчених як І. Дзюба, В. Дончик, М. Євтух, М. Стельмахович, Д. Тхоржевський та ін.

         Вагомий внесок у розвиток теорії національного виховання школярів, обґрунтування закономірностей, принципів, змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу зроблено українськими вченими І.Бехом, О.Вишневським, О.Киричуком, Г.Мартинюком, М.Романенком, Ю.Руденком, Б.Ступариком, О.Сухомлинським, Г.Філіпчуком, П.Щербанем та ін. У соціально-філософському та історичному плані проблема національного виховання, її місце й роль в теорії та практиці національних відносин отримала методологічно-теоретичне обґрунтування та розробку в колективних працях і монографіях Р.  Абдулатіпова, Ф.Бабейко, Л.  Дробіжевої, І. І. Сєрової.

         Сучасні вчені виховання патріотизму розуміють як формування гармонійної, розвиненої, високо освіченої, соціально активної й національно свідомої людини, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально - творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативністю.

          З повною впевненістю можна стверджувати, що на кожному етапі свого розвитку українське національне виховання вбирає кращі здобутки світової культури, акумульовані в народних традиціях і звичаях, що стверджують добро, любов, красу, справедливість в усіх сферах життя.

3.Сутність національно- патріотичного виховання 

         Національно-патрітичне виховання – це створена народом упродовж віків система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв, покликаних формувати світоглядну свідомість та ціннісні орієнтації молоді, передавати їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь. Це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності. Воно є конкретно-історичним виявом загальнолюдського гуманістичного і демократичного виховання.

         В основу національно – патріотичного виховання покладено такі принципи:

 • самореалізації ;

• неперервності (передбачає використання виховних навичок протягом усього життя);

• наступності (є логічним продовженням соціального досвіду, духовної культури, моральних цінностей, які були й будуть базисом виховання й розвитку попередніх і прийдешніх поколінь);

 • культуровідповідності (формує рівень загальної та духовної культури, світогляду);

 • природовідповідності (виховання враховує індивідуальні особливості, темперамент, нахили, здібності, вікові особливості кожної дитини);

 • гуманності ( визнання дитини найвищою цінністю, розуміння дитини, прийняття її такою, якою вона є);

 • комфортності (створення сприятливих умов для виховання дітей, формування у них почуття власної значущості й необхідності);

 • компетентності (гнучкість і доцільне використання педагогічних методів і прийомів);

 • стимулювання (віра в сили та здібності дитини, заохочення до самовиховання й самовдосконалення).

         В Україні історично склалася система виховання, що ґрунтувалася на національних рисах і самобутності українського народу. Стрижнем національного виховання є патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) – любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – формування зв’язків із рідною землею,  мовою, народними традиціями, звичаями та культурою. 

   Розрізняють три різновидності патріотизму: етнічний, територіальний та державницький.

         Етнічний патріотизм є вродженим. Він повноцінно розвивається, якщо дитина зростає у національно свідомій українській сім’ї та виховується в українських закладах освіти, при цьому відбувається етап раннього етнічно-територіального самоусвідомлення.

         Територіальний патріотизм ґрунтується на любові до рідного місця на землі, до місцевості, ландшафту, клімату, місця, де людина народилася.

         Державницький патріотизм – це розвиток у дітей державницького світогляду і почуття – вищого патріотизму, який ґрунтується на державній ідеології та пов’язаний із поняттям громадянськості.

4.Особливості сучасного національно-патріотичного виховання

         Сьогодні Україна проживає один із найсуворіших періодів становлення та розвитку. Відбувається випробовування народу на стійкість, мужність, порядність. Саме в такі періоди загартовується сила й дух нації, викристалізовуються її цінності. Актуальність створення системи національного виховання в умовах творення української державності визначається потребами суспільства у всебічній активізації інтелектуального і духовно-творчого потенціалу, національних та загальнолюдських цінностей.

         Людина не народжується з почуттям самоусвідомлення себе як громадянина  й патріота власної держави, тому вона повинна пройти складний шлях розвитку, набути досвіду, стати носієм ціннісних пріоритетів. А школа – це унікальний соціальний інститут, через який проходить абсолютно кожен, і тому складно недооцінити її роль у процесі національно-патріотичного виховання підростаючого покоління.

         Головна мета національного виховання на сучасному етапі — передання молодому поколінню соціального досвіду, багатства духовної культури народу, його національної ментальності, своєрідності світогляду й на основі цього формування особистісних рис громадянина України, розвиток індивідуальних здібностей і талантів.

           Головним завданням виховання учнів є формування національної свідомості школярів з осмисленою патріотичною позицією, розвиток творчості дитини, особистісного потенціалу, турбота про здоров'я кожного з вихованців.

         Закономірним є й те, що в наш час значно зріс інтерес до виховного потенціалу попередніх століть. Досягнення України в багатьох галузях життя неможливі без пізнання й творчого відродження національно-духовних скарбів минулого, зокрема, великої Козацької доби. Сьогодні українська  освіта сприяє відродженню українського козацтва, популяризації серед молодого покоління козацьких ідеалів і принципів, вихованню молоді на славних традиціях наших предків. Висока козацька духовність забезпечувала й продовжує забезпечувати бурхливий розвиток усіх сфер життя України в епоху великого відродження нашого народу.

Коломійченко Л.М.,

педагог-організатор

13 January 2016 г.

17600   1